Іван Крип'якевич

Іван Петрович Крип'якевич (25 червня 1886, Львів — 21 квітня 1967, там же) — історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та Б. Хмельницького, ряду підручників з історії України.
Н. у м. Львові у сім'ї священика. В 1904—09 навчався на філософському ф-ті Львівського університету. В студенські роки брав активну участь в боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю, в 1908 організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом М.Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів. З 1905 почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т.Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 — редактор). У 1911 захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—14), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911—14) та «Ілюстрована Україна» (1913—14).
У 1918—19 — приват-доцент Кам'янець-Подільського Українського Державного Університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.
У 1921—24 — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934—39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 був секретарем історичної секції, 1924 редагував «Записки НТШ», з 1934 — голова історичної секції).
В 1920—30-х рр. К. вів широку національно-громадську роботу. В 1921—22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923—25 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з ж-лом «Політика» (1925-26). З жовтня 1939 К. — завідувач кафедри історії України, професор (з 1941) Львівського університету.
В роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові. У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. У 1946 К. разом з частиною львівських науковців депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 К. дістав можливість повернутися до Львова.
В 1951 очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953—62 — директор цього інституту. Помер і похований у Львові.
Найважливіші історичні праці К. присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б.Хмельницького» (1925—31), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін.
Автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»; 1923), археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури»; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України»; 1935), «Історія українського війська» (1936, співавтор) та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України» репетиторій для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів» (1919), «Історичні проходи по Львові» (1932) та ін.
Взято з Вікіпедіа.