Стрільниця

Назва вулиці Куркової (Лисенка) походить від «курка», тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи спершу відбувалися біля Краківської брами. В 1789 р. засновано стрільницю (Стрільбище) в саду Чечевичів, на місці, де вона є й тепер. В початках XIX ст. члени братства мали окрему уніформу: зелений сурдут із червоними вилогами й жовтими ґудзиками, червону камізельку й такі самі штани, що входили у білі камаші, голова була зачесана у гарцопф (коса чоловічої перуки, яку носили вояки для захисту від удару) без льоків, капелюх трикутний з чорною кокардою, облямований золотим шнурком із китицею біло-зелених пер, до того ще золоті еполети. Пізніше мундири змінено на ясно-зелені з чорними споднями, капелюх «стосований» із чорним пером, при боці палаш, на рамені карабінок. Стрілецьке братство виступало під час всяких парад і церковних свят. При братстві був теж «Корпус міської артилерії», зложений у більшій частині з шинкарів і пивоварів, які своїм зверхнім виглядом підходили до тих репрезентаційних завдань. Артилеристи носили корсиканські капелюхи, мундири й білі сподні з червоними лампасами. В 1832 р. при вправах під час Зелених свят через необережність набито гармату кулею й убито одного міщанина,— тоді артилерійський корпус розв'язано. В новіших часах стрілецьке товариство стало організацією багатого міщанства, популярно званого «колтунеріею»; щорічно на свято Божого Тіла відбувається інтронізація «куркового короля» на зразок з давніх часів. В саді стрільниці відбувалися давніше деколи й українські концерти й фестини.
Треба згадати, що в салі Стрільниці 10 березня 1869 р. відбувся перший у Львові Шевченківський концерт — «Народний Дім» був у руках москвофілів, тому молоді «українофіли» мусили шукати пристановища деінде. Вранці відправлено богослужіння за упокій поета у православній церкві. В концерті взяли участь всі визначніші артистичні й літературні сили. Музичною частиною займався Анатоль Вахнянин, який вивів чотири хори — Ферхгота-Товачовського, Михайла Вербицького й дві пісні Лисенка; сам відспівав сольну пісню «Колись було налітали орди Україну». Корнило Устиянович декламував вірш свого батька, Криницький — «Невольника», Амврозій Дольницький — «Драгоманку» Морозенка (віршів Федьковича поліція не дозволила виголошувати), наприкінці промовляв Володимир Барвінський. Відчитано 10 телеграм з Галичини, Буковини й Відня. Саля була повна, жіноцтва начислено 139; але концерт дав дефіцит 20 золотих. По концерті відбувся товариський вечір із декламаціями, співом Вахнянина й промовами на честь «всіх живих, мертвих і ненароджених». Учасники на пам'ятку поділилися лавровим вінком, яким був прибраний портрет Шевченка.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.