Погулянка

При кінці передмістя є ряд гарних парків та прогулькових місць.
Продовженням вулиці Кохановського є Погулянка. Колись була тут над потоком Полтви сільська оселя, що належала Деймам і Дзевалтовським. Коло 1800 р. купив її львівський адвокат Франц Венглєнський, поставив палатку (тепер реставрація) з будинками й надав оселі назву Погулянка. Венглєнський був людиною талановитою, веселою, товариською, при тім багатою, збирав біля себе велике товариство, письменників, артистів і з ними вів веселе життя на своїй Погулянці. Пізніше цю маєтність купив власник ресторанів Дістль, у палатці заложив пивоварню, на ставку завів флотилію човнів. Для львів'ян Погулянка стала одним з улюблених місць проходів завдяки гарному положенню й дикій природі. В 1825 р. принагідний мандрівник так описує свою прогулянку в ці сторони: «В реставрації був гамір, велике товариство пило пиво. Міські елеганти, звані «фанфаронами», були прибрані за найновішою модою; капелюхи мали в кратки, на шиях кратковані хустини, сурдути «кадрильовані» або підшиті краткованою китайкою, панталони у пружки — виглядали як циркові арлекіни». Наш подорожній з товаришами проходжувався по крутих стежках гаю, приглядався до джерел, що били з землі, потім пішов далі: «Продерлися ми через густі хащі і стали на верху гори, вкритої веселими деревами, що панує над Погулянкою. Який божеський краєвид відкрився нашим очам. Довкола високі гори, посередині долина, вистелена деревами, з-поміж котрих визирала незамітно вежечка невеликої каплички. Довкола нас панувала глуха тиша й тільки рахкання жаб перебивало її своїм негармонійним звуком. У цьому місці, на верху гори, вистеленої лісовим мохом, ми забули про відносини столиці, про обов'язки стану й з переповненими серцями, мовчки, бо правдиве захоплення ніколи не вживає слів, поглядали то на себе, то на галуззя дерев, яким наче знехотя колихав лагідний вітрець. Зірвали ми на пам'ятку кілька гарних плодів флори, з тугою відірвалися від цієї милої закутини, де чар природи усміхався до нас з кожного листочка, відбивався у кожній квітці, де ум наш був свобідний від похоті й такий спокійний, як ті води близького ставу, що не зморщили навіть своєї скляної поверхні...»
Погулянка багата джерелами; воду зібрано у три збірники. Один із них помітний на початку ліса; рурами вода йде на вулицю Кохановського й далі аж до Ринку. В 1848 р. Погулянку купила родина Кляйнів, що побудувала тут бровар, тепер уже нечинний (на цьому місці розміщено тепер винзавод).
За Погулянкою є оселі Пасіки міські й галицькі, в яких розвивалося бджільництво; далі — Винники, назва яких пішла, мабуть, від виноградників.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.