Монастирі Воведення i св. Івана Богослова

Жіночий монастир зразу мав бути заснований при монастирі св. Онуфрія; 1591 р. митрополит Михайло Рогоза дав благословення на будову монастиря св. Катерини. В 1646 р. молдавський воєвода Василь Лупул (пізніше сват Богдана Хмельницького) дав на монастир свій грунт, званий П'ятницьке, і тут побудовано монастир і церкву Воведення Богородиці. По 1659 р. монастир стояв на площі, що тепер належить до касарень при вул. Бальоновій (Гайдамацька). Черниці мали привілей робити свічки й доставляли їх до всіх церков у Львові. Пізніше робили також нитки й продавали їх на Ринку.
Церква св. Івана Богослова з монастирем знаходилася при теперішній Замковій вулиці побіч двірця Підзамче, де сьогодні залишок цвинтаря, званого Папарівкою. Церкву й монастир фундував міщанин Симеон Содома, що записав 1640 р. на них свій фільварок на цьому місці. В недовгому часі побудовано тут дерев'яну церкву й монастир, 1648 р. заложено братство. Під час облоги Львова 1648 р. монастир знищили татари, при чому вбили ігумена Варлаама Поршаницького, у татарський полон попала вдова фундатора Тетяна. Але одному з монахів, о. Паісієві, вдалося врятувати церковне начиння. Він зайнявся реставрацією та привів церкву до порядку. В 1673 р. ігумен Йосиф Творинський з міщанами Іваном Городецьким і Миколою Пурпурою їздили за милостинею для монастиря аж до царя до Москви. В 1679 р. дерев'яну церкву розібрано й поставлено нову, здебільше з тесаного каменю; вона мала план хреста, над бабинцем була піднесена на один поверх, укрита гонтою. Головний вхід був від заходу. У великому вівтарі була старовинна ікона Богородиці; іконостас столярської роботи, мальований і визолочений. Перед іконостасом, в розі по правому боці був вівтар св. Івана Богослова, по другій стороні — проповідниця столярської роботи, посередині церкви — кам'яна дияконська проповідниця під свічником. Під стінами ближче бабинця були лавки для визначних осіб. У бічних навах були дві каплиці: направо — вівтар знову зі старовинною іконою Богородиці, наліво — вівтар із образом св. Іллі, що належав молодшому братству; перед вівтарями були хори для співаків. Під обома каплицями були два муровані склепи. Навпроти церкви, на1 північ від неї, була резиденція для монахів, дерев'яна, вкрита гонтою, з ґанком, до котрого вело шість східців. На літо цей будинок був вигідний, на зиму дуже холодний, бо сонце до нього не доходило. Довкола цвинтаря, церкви й монастиря ішов мур, за муром від півночі й заходу засаджено липи, щоб утримати на горбку землю. Довкола монастиря був лісок із різними деревами (бук, берест, осика, береза). На другому горбку і далі під Високим Замком, від Лисої Гори, росла сама бучина. Нижче від монастиря аж до гостинця й церкви на Тарнавці простягався двірок і фільварок, званий Папарівським; його дарував монастиреві 1736 р. Костянтин Папара, подільський чашник.
Монастир і церкву зніс австрійський уряд 1802 р. У 1809 р. монастирську церкву продано жидам, що побудували собі з неї дві кам'яниці коло синагоги. На місці церкви поставлено погруддя св. Івана Богослова, зразу під склепленою альтаною. Тепер ця фігура знищена, без голови. Папарівський грунт обернено при кінці XVIII ст. на цвинтар, званий «Папарівкою». Цвинтар зразу обіймав більший простір, а саме площу, де є тепер залізничний двірець Підзамче. Цвинтар замкнено 1856 р. Під час будування двір-ця в 1860-х рр. знищено багато могил. Деякі перенесено на Личаківський цвинтар, так між іншим Якова Геровського. Цвинтар із року на рік зменшується, залишки гробових пам'ятників розкрадають злочинці. Із збережених могил найстарша з 1795 р.; замітніші будови — гробниці Кисельків, колишніх власників бровару з 1829 і 1831 рр. З українських могил збереглася напів закопана в землі плита сучавського єромонаха Сергія Томовича з 1848 р.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.