Галерея Вул.Листопадового Чину, Крушельницької

Основні вулиці: Листопадового Чину, Крушельницької
Площа: Св.Юра
Інші вулиці: Матейка, Устияновича, Новаківського, Технічна, Каменярів
Перейти до фотографій галереї

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) - держава, створена в листопаді 1918 року на частині українських земель, що входили до Австро-Угорської імперії.

- Історія

Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковината Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. Рішучі заходи зі створення власної держави почали робити й українці на західноукраїнських землях.

Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.

18 жовтня 1918 р. у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.

19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Євген Петрушевич.

31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

- Листопадовий чин

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини, очолювані сотником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті.

9 листопада 1918 р. УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13 листопада 1918 р. перетворений на уряд - Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР.

13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії", згідно з яким вона отримала назву "Західно-Українська Народна Республіка". Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення - 6 млн осіб. Був затверджений герб держави - Золотий Лев на синьому тлі та прапор - балакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням.

Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.).

Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехо-Словаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін.

- Українсько-польська війна

До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину.

21 листопада 1918 р. внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кінця грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславі (тепер Івано-Франківськ).

4 січня 1919 р. було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено Виділ УНРади (складався з 9 членів) під керівництвом Є.Петрушевича.

1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР та остаточно схвалену вищим органом держави 3 січня 1919 р.

22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом "Про форму влади в Україні", прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву "Західна Область Української Народної Республіки" (ЗО УНР, ЗОУНР).

Проте внаслідок складної міжнародної і внутрішньої ситуації возз'єднання двох українських держав не було втілене у життя, і їх адміністративні органи продовжували діяти майже незалежно.

В січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини.

В середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію]. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗОУНР про умови перемир'я з Польщею вислала місію у складі: голова - генерал Бертелемі (Франція), члени - полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40% Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились.

13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом.

В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (на вимогу Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків.

На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з критичним становищем ЗОУНР 9 червня 1919 р. уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗОУНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган - Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова.

7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківський наступ, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.

16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗОУНР окупували польські війська.

- Еміграція

З липня до листопада 1919 р. місцем перебування керівництва ЗОУНР був Кам'янець-Подільський.

Наприкінці листопада 1919 р. Є.Петрушевич і уряд ЗУНР були змушені переїхати до Відня, де продовжували активну міжнародну діяльність щодо захисту державних інтересів ЗУНР.

Найвища Рада Антанти 25 червня 1919 р. (за іншими даними 29 червня), побоюючись наступу більшовиків за Збруч, погодилась на тимчасову окупацію польськими військами Східної Галичини, залишивши юридичні права над цією територією за союзними державами.

21 листопада 1919 р. під тиском польської сторони було укладено "Договір між союзними державами і Польщею про Східну Галичину", за яким Галичина входила до складу Польської держави, зберігаючи статус територіальної автономії. Після закінчення цього терміну статус цих земель мав визначатися шляхом самовизначення місцевого населення.

8 грудня 1919 р. Найвища Рада Антанти, визнавши східним кордоном лінію Керзона, юридично затвердила польську окупацію українських земель: Холмщини, Лемківщини, Підляшшя і Надсяння.

Державно-правовий статус Галичини як окремого утворення був зафіксований у Севрському мирному договорі 1920.

На протязі 1920-1923 рр. уряд ЗУНР і президент Є.Петрушевич постійно ставили перед Ліґою Націй, Найвищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території республіки і відновлення незалежності ЗУНР. Однак лідери країн Антанти зацікавлені в існувані сильної Польської держави як противаги Радянській Росії, не наважувались прийняти справедливе рішення з цієї проблеми.

В березні 1921 р. делегація ЗУНР (К. Левицький, Є.Брайтер, О.Назарук, Л.Мишуга) висловила рішучий протест проти укладення Ризького мирного договору 1921 р.

1921 року Рада Ліґи Націй прийняла ухвалу про організацію в 1922 р. міжнародної конференції з проблеми міжнародно-правового статусу Галичини.

В квітні-травні 1922 р. питання про долю окупованих Польщею українських земель обговорювалось на Генуезькій конференції.

14 березня 1923 р. на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Пуанкаре зустрічався митрополит А.Шептицький, але безуспішно.

15 березня 1923 р. екзильний уряд ЗУНР припинив існування.

Взято з Вікіпедіа.

Крушельницька Соломія Амвросіївна (23 вересня 1872 - 16 листопада 1952) — відома українська оперна співачка, педагог.

Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. З 1878 року вони перебралися у село Біла недалеко від Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали.

Співати почала з юних років. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській гімназії, в якій здавала іспити екстерном. У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства ”Руська Бесіда”. На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко. У 1891 році Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Під час навчання відбувся її перший сольний виступ 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя ”Месія”. В 1893 закінчила Львівську консерваторію. Восени 1893 року Соломія іде вчитися до Італії, а з 1894 року виступає в Львівській опері, завойовуючи симпатії глядачів.

У другій половині 1890 року почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх ”Аїда”, ”Трубадур” Д. Верді, ”Фауст” Ш. Гуно, ”Страшний двір” С. Монюшка .”Африканка” Д. Мейєрбера, ”Манон Леско” і ”Чіо-Чіо-Сан” Д. Пуччіні, ”Кармен” Ж. Бізе, ”Електра” Р. Штрауса, ”Євгеній Онєгін” і ”Пікова дама” П. Чайковського та інших.

У 1910 році С. Крушельницька одружилася з відомим італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Вони взяли шлюб в одному з храмів Буенос-Айреса. Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у Віареджо (Італія). Тут Соломія купила віллу, яку назвала „Саломе”.

В 1920 році Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши останній раз в неапольському театрі в улюблених операх ”Лорелея” і ”Лоенгрін”. Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала на 8 мовах. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці. У 1894 - 1923 майже щороку виступала з концертами у Львові, Тернополі, Стриї, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Її єднали міцні узи дружби з І.Франком, М.Павликом, О.Кобилянською, М.Лисенком, Д.Січинським та багатьма іншими діячами Галичини і Наддніпрянщини.

Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам'яті Т. Г.Шевченка та І. Я. Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала в Західну Україну.

У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С.Крушельницької.

У 1938 році помер чоловік Крушельницької Чезаре Річчоні. У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію.

В післявоєнний період С. Крушельницька стала професором Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка. У 1951 році їй присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С.А.Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою друга і наставника - Івана Франка.

Сьогодні ім'я С.Крушельницької носять Львівський оперний театр, Львівська музична середня школа, Тернопільське музичне училище, 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Львові, Тернополі, Бучачі.

- Цікаві факти

17 лютого 1904 року в міланському театрі „Ла-Скала” Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу „Мадам Баттерфляй”. Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху... але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня – на сцені театру „Ґранде” в Брешії відбулася прем’єра оновленої „Мадам Баттерфляй”, цього разу – тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: „Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй”.

Взято з Вікіпедіа.