Могила (курган) Люблінської унії

При кінці XVIII ст. замок стояв уже як руїна, що сама розсипувалася під впливом дощів і повітря. За наказом австрійських властей почали розбирати мури й продавати їх на матеріал. Кам'яниця при Личаківській вул., ч. З, збудована із замкового матеріалу.
Далі дозволено також ламати на камінь мальовничі скелі, на яких були фундаменти замку. Через те гора почала зсуватися. При цій нагоді на замку знаходили старі монети, останки зброї, кулі тощо. В однім льоху виявлено два людські тіла, цілком скам'янілі,- забрано їх до природознавчих збірок університету і показувано як велику рідкість; пропали вони під час обстрілу Львова 1848 р.
Прихильники краси Львова багато разів підносили думку, щоб заопікуватися залишками замку, не дозволяти нищити гору, а обсадити її деревами. Ці плани здійснено щойно 1835 р. Засновано шкілку (розсадник) дерев біля підніжжя архієпископської палати (комплекс, що примикає до Будинку якості), вирівнювано сточища гори, знищено тоді й доріжку, якою ішов в'їзд до замку, засипано давню криницю. В 1839 р. вже ціла гора була засаджена деревцями й корчами. 1841 р. якийсь підприємець хотів там будувати голландські вітряки, але магістрат на це не згодився. Високий Замок почали звати тоді Пісковою горою (Зандберг). 1851 р., коли гору відвідав цісар, названо її Горою Франца-Йосифа. В 1845 р. на терасі, що постала після засипання яру (від сторони Княжої Гори), побудовано кав'ярню, яка е дотепер. Щосереди тут грали військові музики. В 1855 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі. В кав'ярні гостила його шляхта, з балкона цієї кав'ярні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь.
Вид замкової гори почав змінюватися основно від 1869 р. Польські патріоти під проводом Франца Смольки на спомин тристаліття Люблінської унії вирішили висипати на горі пам'яткову могилу. Сипання почали 12 серпня 1869 р. Як матеріал на цей «копець» призначено верх гори із залишками замку. Тодішні археологи і любителі старовини боронили, як могли, руїни замку, пригадували, що це пам'ятка з часів Казимира Великого, але безуспішно: патріотичний комітет із завзяттям нищив мури й сипав могилу. З усіх сторін приїздили до Львова прогульки (екскурсійні групи) й помагали в роботі; возіння землі тачками на копець уважалося народним обов'язком. Були при цьому і комічні епізоди. В 1874 р. польська «тромтадратія» (демократія) впала на думку, щоб перенести на замок кам'яного лева, що стояв на ратушевім подвір'ю,- одну з пам'яток давньої ратуші. Серед святочного походу з великим трудом перенесено «левка» на руках на Театинську (М. Кривоноса) вулицю і там його залишено на ніч. Але рано лева не віднайдено на цім місці. Виявилося: поліція, щоби не допустити до дальшої демонстрації, своїм коштом перетранспортувала лева на верх гори. Там стоїть він недалеко домика сторожа. Цей лев держить герб однієї з міщанських родин. Пізніше натхнення вичерпалося, й треба було великих зусиль ініціаторів, щоби роботу закінчити. Копець досипано аж по 1900 р. Він був проектований без технічних обчислень, «сипаний з піску на пісковій горі»,- виявився не дуже тривким і вже 1907 р. обсипався почасти. Від часу до часу показуються на ньому нові риси. З давнього замку залишилася тільки частина муру з входової брами. В музеях зібрано різні викопалини з замку, зброя, монети, посуд, людські черепи тощо.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.