Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Мандрівки

Янівський Цвинтар

 

Янівський цвинтар засновано в 1883 р. Є тут понад двісті могил українських стрільців, що полягли у війні 1918— 1919 рр. *, та кілька могил розстріляних.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Окопи Дорошенка

 

Від Кортумівки на захід підноситься стрімке узгір'я; найвищий верх (374 м) має також назву Кортумової гори. На цьому узгір'ї давнішими часами видно було залишки окопів; мали це бути окопи гетьмана Петра Дорошенка, що облягав Львів разом з турками 1672 р.; один з горбів називано навіть «кіпцем Дорошенка», але цей переказ непевний. На цих місцях за австрійських часів побудовано шанці; копано стрілецькі рови, і з давніх окопів нема й сліду.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Кортумівка

 

Недалекий парк, приналежяий до закладу інвалідів і давньої стрільниці, — це Кортумівка. Назва її походить від Ернеста Кортума, губерніяльного радника, автора твору "Magna Charta libertatum" («Велика хартія вольностей») (1790 р.), в якім є їдка критика польської шляхти. Кортум мав тут поверхову палату з господарськими будинками і кільканадцять моргів (1 морг — 0,58 га) поля; при своїй садибі він залишив сад, в якому числено понад 2000 дерев, і невеликий виноградник. За садом був парк, який зберігся щасливо й до нашого часу. Колись на найвищому місці була альтана, з якої був величавий вид на місто.

Гора Страчення

 

По північному боці Янівської вулиці тягнуться узгір'я. На початку їх, від Клепарівської вулиці, є т. зв. Гора Страчення. («Mons supplicii»), на якій від XVIII ст. виконувано звичайно засуди смерті. Після 1768 р. страчено на цьому місці гайдамацьких ватажків. В 1847 р. повішено тут польських повстанців Теофіля Вісньовського і Йосифа Капусцинського; на їх честь поставлено пам'ятник. В устах народу гора називається Гицлівською, бо в сусідстві мешкав міський гицель (Служник, який виловлював бродячих собак).

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Янівська вулиця

 

Янівська вулиця починалася колись рогачкою коло костела св. Анни. При цій вулиці був костел Знайдення св. Хреста (де тепер реальність, ч. 29), по ньому залишилася назва Святохресної вулиці. Віддалення цього костела від міста мало бути таке, як віддалення Голгофи від мурів Єрусалиму. Близько 1625 р. вздовж Янівської дороги поставлено стації Христової муки. Під костелом в 1655 р. був табір московського війська, що під проводом Василя Бутурліна облягало Львів разом із Богданом Хмельницьким; москалі здерли тоді мідяну бляху з костела. Навпроти костела є старий дім, що належав у першій половині XIX ст.

Білогорща

 

Городецьке передмістя розрослося незвичайно від часу, коли побудовано там залізничний двірець. Тоді постали там нові оселі Богданівка й Левандівка, в яких збирається численне українське населення. В давніх часах була відома тільки Білогорща, що звалася Білогощ. Вона згадується вперше 1356 р. як пустир, аж 1463 р. осіло тут сімох хлопів «русняків». В 1611 р. оселя мала вже 27 домів. Місто жадало від білогорщан панщини, але вони підняли бунт 1636 р., залишили село і повтікали в ліси й багна. Магістрат вислав за ними міських козаків з рушницями, і селян присилувано по послуху й панщини.

Городецький цвинтар

 

Вгорі Городецької вулиці при вул. Білинських (Смаль-Стоцького) є старий городецький цвинтар, заснований у другій половині XVII ст. З давніх пам'яток зберігся пам'ятний стовп із свята коронації ікони Богородиці у домініканів 1753 р. і кілька знищених надгробків. На цвинтарі хоронено перших митрополитів — Ангеловича, Яхимовича, Литвиновича, в 1880 р. їх перенесено на Личаківський цвинтар,— одної тільки могили Ангеловича вже не відшукано.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Городецька вулиця (ч. 2)

 

На розі Городецької й Янівської вулиць є костел св. Анни, заснований як пам'ятка першого в історії міста страйку. Челядь і хлопці з кравецького цеху, не вдоволені зі своїх майстрів, раз потайки вночі хотіли залишити Львів і податися в інші сторони. Але нічна сторожа заступила їм дорогу; дійшло до боротьби, й кількох челядників полягло на цім місці і тут їх похоронено, їхні товариші мусили вернутися до міста, а пізніше, як самі стали майстрами, на могилах убитих заснували костел 1507 р. Пізніше костел належав до августиянів, 1783 р. став парохіяльним.

Церква Благовіщення

 

По другій стороні, при вул. Казимирівській, ч. 33, була церква Благовіщення Богородиці. Це одна з старших церков, згадується вже 1453 р. Братство при ній засновано за єпископа Макарія Тучапського 1542 р. В XVI ст. вона мала 40 парохіян, але в більшості дуже бідних: згадується двох пекарів, один кравець, один тесля і один маляр Симеон. У половині XVIII ст. церква була дерев'яна, крім головного престола, був вівтар св. Катерини; іконостас старий, дерев'яний, різьблений, золочений і мальований. Церковна утвар була засібна — 7 фелонів з дорогих матерій, три срібні чаші, багато інших срібних предметів.

Городецька вулиця

 

Городецька вулиця, до якої належала й теперішня Казимирівська, починалася від північно-західного рогу міських мурів. Дорога переходила через Полтву (при теперішній площі Голуховських – Торгова площа) і вище через другий потік, що випливав в околиці теперішньої пл. Смолки (пл. Генерала Григоренка). Там, де тепер вул. св. Станіслава (Тиктора), знаходився костел того ж імені і при ньому шпиталь для прокажених, заснований у XIV ст., знесений 1789 р. При Казимирівській вул. був монастир св. Бригіди, заснований з початком XVII ст., в XIX ст. перемінений на в'язницю, звану «Бригідками», що вславилася у воєнних часах.

Історичні події

 

Св. Юр мав також драматичні моменти у своїй історії. 3 січня (в цей час різниця між юліянським і григоріянським календарями становила 10 днів) 1584 р., у перший день Різдва на церкву напали слуги латинського архієпископа Соліковського, вигнали з церкви священиків Саву й Івана, що ставали до служби божої, і ворота церковні опечатали; владика Гедеон Балабан мусив вести процес із архієпископом, і щойно по трьох тижнях було відкрито запечатані церкви. Сам Гедеон Балабан був людиною нагальної вдачі, вів боротьбу зі Ставропігією й своїм духовенством і непослушних карав, не перебираючи у способах: ченців з монастиря св.

Свято-Юрські ярмарки

 

На площі відбувався щорічно великий ярмарок, що починався за два тижні перед св. Юром (23 квітня ст. ст.) і тривав два тижні по празнику. Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. У XVIII ст. святоюрські ярмарки відбувалися два рази в році: на св. Юра й на Покрову. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. З однієї сторони стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами.

Свято-Юрські ярмарки

 

На площі відбувався щорічно великий ярмарок, що починався за два тижні перед св. Юром (23 квітня ст. ст.) і тривав два тижні по празнику. Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. У XVIII ст. святоюрські ярмарки відбувалися два рази в році: на св. Юра й на Покрову. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. З однієї сторони стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами.

Церква, будинки й Юридика

 

За переказом першу дерев'яну церкву спалив польський король Казимир 1340 р. На її місце ігумен Євфимій 1363 р. почав будувати нову церкву, муровану. Будову докінчено 1437 р. У будівництві брав участь архітектор Дорінг. Ця церква відзначалася незвичайно сильними мурами, так що тільки з трудом зруйновано її 1743 р. для будови нової. При церкві була дерев'яна дзвіниця з шістьма дзвонами, недалеко від неї криниця глибиною десять ліктів, із цямбриною, покрита дахом, з неї тягнули воду колом із ланцюгом і відром. На півночі, від сторони Городецької вулиці, йшов великий монастирський сад.

Початки св. Юра

 

Побіч Єзуїтського парку веде вулиця Міцкевича; давніше вона звалася Святоюрська, бо вела під церкву св. Юра. В 1840-х рр. вона була вся поросла деревами.
Про початки церкви св. Юра є тільки легендарні перекази. Одне оповідання говорить, що тут була печера серед тернів і в ній 1280 р. осів князь Василиск, він на старість літ хотів відпокутувати гріхи молодості і постригся в ченці. На його бажання князь Лев [Данилович] на горі поставив церкву з букового дерева й мешкання для монахів.

Єзуїтський парк

 

Вулиця Ягайлонська звалася зразу Єзуїтською, бо вела до фільварку єзуїтів, де тепер є Єзуїтський парк (парк ім. І. Франка).
На цих місцях були колись міські лани, але пізніше земля перейшла у приватні руки. Під кінець XVI ст. міщанин Іван Шольц-Вольфович заклав тут сад коштом 1600 золотих. Сад перейшов потім у руки його зятя Антона Массарі, італійця, родом із Венеції, і він обладнав парк на італійський спосіб. З часом цей парк перейшов до єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто пустило їм у державу (оренду) (т. зв. Решівський лан).

Вулиця Сикстуська

 

Вулиця Сикстуська (Дорошенка), давня Сикстівська дорога, має ім'я від Томи Сикста, що заснував тут першу оселю в 1605 р. В тому самому часі постав тут дерев'яний костел Марії Магдалини, при якому був монастир домініканів. Близько половини XVII ст. збудовано мурований костел у бароковому стилі, в 1784 р. він став парохіяльним. Другий монастир, т. зв. дуxачок або канонічок де Сакс, був між вул. Сикстуською, Словацького й Крашевського (Крушельницької). В тих околицях було кілька мурованих саджавок для риби, з яких найбільша — латинського архієпископа. При Сикстуській вулиці в 1655 р., в часі другої облоги Львова Б.

Костели й греко-католицька духовна семінарія

 

При вулиці Коперника, нижче, в 1677 р. побудовано костел кармеліток босих. Пізніше, за часів Йосифа II, костел знесено й будинок зайняв польський національний інститут ім. Оссолінських (тепер — Національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника), заснований 1823 р. Є тут велика бібліотека, де зібрано понад 150 000 книг, в тому числі дещо з українських стародруків, 5000 рукописів, багато автографів, велика збірка географічних карт. Також міститься тут музей ім. Любомирських із великою збіркою портретів, зброї, рисунків, ритовин, монет та іншої старовини.

Вулиця Коперніка

 

Назви вулиць змінялися протягом віків. Вулиця Коперника звалася близько 1530 р. Сокільницькою дорогою, бо вела до села Сокільників; у XVIII ст. називають її Широкою. В горішній частині вулиці від 1618 р. був шпиталь св. Лазаря (перенесений сюди з Калічої вул.), в 1621 р. в ньому знайшли захист хворі вояки, що верталися з турецького походу. На різні хвороби вимерло їх тут коло 2000. В 1635—1640 рр. побудовано при шпиталі костел св. Лазаря. Це будова невелика, без прикрас, із гостролуковими вікнами й низькою вежею; вівтар бароковий.

Цитадель

 

Пізніше гори перейшли у власність австрійського уряду, і тут побудовано 1856 р. укріплення, звані Цитаделлю. Вони складаються з осереднього будинку, переломаного на два крила, і з чотирьох круглих бастіонів над сточищами гір. У листопаді 1918 р. Цитаделю зайняли українські війська.
Узгір'я Цитаделі опадають на південь до яру, яким пливе з Вульки один потік Сороки. Є тут два стави — Пелчинський і Паненський.

Синдикація вмісту