Ринок і ратуша

Львівська ратуша має широку і різнорідну історію. Як каже переказ, першу будову поставив тут князь Володислав Опольський, що в 1372-1378 рр. заряджував Галичиною як васал угорського короля з титулом володаря Русі. Перша згадка в актах про ратушу є з 1381 р. Будинок був, мабуть, мурований, вежа довгі часи була дерев'яною. Ратушу перебудовано в 1491 р., потім вежа горіла двічі, 1527 і 1571 рр.; була перебудована 1619 р.; так само й інші частини ратуші змінювалися і розширювалися протягом століть. На початку XIX ст. стара ратуша складалася з кількох будинків, фронтом обернених до полудня. Середній будинок був найстарший, своїми основами сягав до початків міста; направо і наліво були пізніші прибудови. Головний вхід був у лівім крилі. Вели до нього широкі сходи і нівколиста брама, оперта на сталевих стовпах; за нею був передсінок і сіни, з яких ішли кам'яні сходи на поверхи. Найбільш величавою салею будинку була кімната «панів» або «консулярна». Тут збиралася міська рада. До ради належали найбагатші міщани, «патриціят» міста, самі католики, німці і поляки. Вони правили містом без огляду на опір біднішого населення. Ставропігійське братство від імені української громади довгі роки вело процес з містом, щоби українців допущено до ради. Аж в кінці 1745 р. процес закінчився щасливо і до міської ради увійшов перший українець Юрій Коцій.
Радна кімната славилася багатством: були тут дорога збірка східних килимів, дорогоцінні свічники, годинники, образи, карти частин світу, великий герб Львова та ін. Рада приймала тут гостей і посольства. Були тут також посли Богдана Хмельницького: 1648 р. Захарій Хмельницький, свояк гетьмана, і 1655 р. Тетеря та Лесницький. Побіч радної кімнати була скарбівниця, де переховувано привілеї міста і різні дорогоцінності – міські і приватних осіб. На поверсі над радною салею була саля лавничого суду, де висів старовинний образ «страшного суду». Дальше містилися кімнати різних міських канцелярій. Окремо була кімната колегії сорока мужів, яка постала 1577 р. До неї належали представники ремісництва, біднішого міщанства, також і делегати «руської нації». Українські представники не раз у гірких словах картали міську раду за її самолюбство і несправедливість супроти бідного населення.
За ратушевим будинком стояла стара вежа висотою 58 м. Вежа до четвертого поверху була чотиристінна, вище – восьмистінна; верх її покривала баня, крита бляхою, зі стрімкою вежечкою. На верху вежі був польський герб і під ним гербовий лев, що зберігся дотепер. У 1672 р. під час сильної бурі лев упав з вежі, і це уважали лихим знаком для міста: справді, того ж року прийшла на місто турецька облога...
Нижче вежу оточувала галерея, яку підпирало вісім кам'яних левів з гербами визначних міщанських родин XVII ст. Шість таких левів збереглося дотепер: при печері на Княжій горі, при реставрації там же і при керниці під костелом св. Лазаря (на вул. Коперника). На галереї повнив сторожу міський трубач: оповіщував трубленням на чотири роги удар кожної години і трубив тривогу на випадок пожежі або іншого нещастя. Трубу трубач вкладав у пащеку кам'яного лева, що тут був вмурований. Пізніше і аж до кінця XIX ст. був звичай, що сторож повідомляв про пожежу ударами дзвона: число ударів 1–4 означало дільницю першу, другу, третю або четверту, 5 ударів – середмістя, 6 – пожежа за містом. Крім того, вивішувалася хоругва, що вказувала напрям вогню, вночі – червона ліхтарня. На ратушевій вежі вже від 1404 р. був годинник. Теперішній годинник походить з віденської фабрики і свою службу повнить від 1851 р.
В ратуші була також міська в'язниця. Легші винуватці сиділи в кімнатці над скарбівницею або «за кратою» при мешканню воротаря. Але були також підземні в'язниці, «Доротка», «Під ангелом» і найтяжча з усіх – «Татарня»: там не доходило ніколи денне світло і засуджені жили у жахливих умовах. Сі в'язниці пізнавали деколи й інші міщани. Так, наприклад, 1595 р. пересиділи тут у т. зв. «празнику» всі визначніші браття Ставропігії, як Красовський, Губа, Вабич, Білдяга й інші, за те, що не хотіли піддатися наказам міської ради – не вести через Ринок своїх похоронів і процесій. Знов у 1648 р. до міської в'язниці потрапив міщанин Юрій, чоловік багатий, власник кількох домів, на якого було підозріння, що він мав доручення від гетьмана Богдана Хмельницького купувати зброю, шаблі, порох і кулі для запорізького війська. В 1664 р. під сторожею міського уряду був гетьман Юрій Хмельницький, якого тоді скинено з гетьманства, і поляки вислали його на заслання до Марієнбурга над Віолою. По дорозі пізнав він міську в'язницю у Львові.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.