Блоги

До половини XIX ст. цілий Личаків мав вигляд справжнього передмістя, наполовину села. Було багато садів та городів, бічні вулички йшли серед дерев і живоплотів, обійстя були обведені штахетами або парканами. Тут і там стояли показніші двірки, найповажніша з яких — палата Вишневецьких (де тепер заклад глухонімих). А то були малі домики, вкриті гонтою, на поверсі мали вікна під дашком, т. зв. фаціятки. Досі ще залишилися останки таких домиків (наприклад, Личаківська вулиця, ч. 59). Були й хати з солом'яною стріхою; остання перетривала до початку 1900-х рр., стояла вдолі під Личаківським двірцем.

Личаків мав кілька римо-католицьких костелів і монастирів. Найближче міста коло Цлової (Митної) площі є костел кларисок (св. Клари), побудований на початку XVIII ст. у бароковому стилі; будинки займає цловий уряд. Костел с в. Лаврентія побудовано 1539 р. В цьому місці один міщанин мав сад і при ньому кілька гарних дубів. На однім дубі був образ св. Лаврентія, дуже почитаний народом. Міський уряд боявся, щоб не виглядало, немов люди поганським звичаєм почитають дуба, й побудував тут дерев'яний костел, потім поставлено муровану будову. Пізніше осіли тут боніфратри, або милосердні браття, й утримували тут шпиталь, чи радше захист для подорожніх.

Давньою парохіяльною церквою Личакова була церква Воздвиження Чесного Хреста, що стояла під Кайзервальдом, вище костела св. Антонія. Першу згадку про цю церкву маємо з 1539 р. Наприкінці XVI ст. було там братство. В XVII ст. це була одна з найбідніших парохій і під час складок, які влаштовували братства, давала найменші пожертвування. Значнішим міщанином близько 1600 р. був Андрій Рибітва. В 1786 р. цісар Йосиф II зніс церкву разом з багатьма іншими. На її місце греко-католики дістали церкву св. Петра й Павла. На церковному цвинтарі стоїть тепер хрест, фундований мешканцями Личакова.

На південь від Кайзервальду є Личаків. Назву Личакова виводять із німецького Liitzenhof (у перекладі — двір Лютців, міщан, які меншали тут. Є припущення І. Крип'якевича про походження цієї назви від слова «личак» - так називали також вбогих людей.); вона з'являється у XVIII ст. В давніших часах Личаківська вулиця звалася Глинянською дорогою. Туди вів гостинець на Глиняни, Золочів і далі на схід до Києва і на південь, через Молдаву й Волощину, до Константинополя. Перші оселі появилися тут у XV ст. Львівські історики називають засновником Глинянщини близько 1495 р. ксьондза Миколая, сина Влазія. До половини XVII ст. постала тут велика оселя, що числила до двісті домів.

Дальші узгір'я звалися у XVIII ст. Льоншанівкою, від міщан Льоншанів (Longchamps). У 1780 р. оглядав це місце цісар Иосиф II і похвалив його гарне положення. На пам'ятку цього власник поставив статую Мінерви з написом латинською мовою; пам'ятник знищено близько 1900 р. З того часу горби почали називати «цісарським лісом» — Кайзервальд. До 1915 р. був тут ще останок гарного лісу,— вирубано його в часі війни й заорано, тягнуться тепер туди тільки поля й городи.

Вулиці Куркова й Театинська ведуть до горбів, які разом носять ім'я Кайзервальду (Шевченківський гай). Між вул. Театинською й вул. св. Войтіха (Довбуша) є гора Льва. Назва її вказує на ім'я князя Льва, від котрого Львів дістав своє ім'я. Але чому якраз ця гора названа його іменем, незвісно. Може, були тут якісь укріплення з часів князя, може, якийсь пам'ятник, може, відбулася якась подія, пов'язана з князем? Під цим іменем гора відома від XVI ст. В новіших часах її розкопали наполовину й добували з неї камінь і пісок; звідси її друга назва — Піскова гора. Під час необережних робіт траплялися тут різні випадки: пісок обвалився і засипав одного чоловіка разом із кіньми,— добуто його неживим. Горою Льва опікувався пильно наш історик Ісидор Шараневич, подбав про те, щоб гори не нищено й обсаджено її деревами; але по війні вона нищиться далі. Ця гора має свою легенду. В однім із львівських польських часописів появилося оповідання такого змісту: 11 березня 1925 р. перед полуднем переходив оповідач біля гори Льва. Шалів тут вітер, що кидав туманами піску й снігу, гнув додолу дерева й запирав віддих у грудях.

По тій самій стороні Куркової вулиці, ближче міста, в однім з дворів була т. зв. Veteranische Hohle («Печера ветеранів»), де з початком XIX ст. відбувалися міщанські балі.
При Курковій вулиці був монастир капуцинів, заснований 1708 р., по знесенню цього ордену в 1785 р. перейшов до фpанцісканів; в 1833 р. знищений пожежею, був відбудований наново. Недалеко від монастиря знаходився величавий будинок, де розміщується бібліотека «Народного Дому», заснована 1849 р., одна з найбільших в краю, цінна старими друками й рукописами. Будинок призначений на бурсу «Народного Дому».

Назва вулиці Куркової (Лисенка) походить від «курка», тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи спершу відбувалися біля Краківської брами. В 1789 р. засновано стрільницю (Стрільбище) в саду Чечевичів, на місці, де вона є й тепер. В початках XIX ст.

Узгір'я Високого Замку на південний схід опадає до вулиці Театинської (М. Кривоноса). В давніших часах під замковою горою був з цього боку глибокий яр; тут добували каміння, а як видобуток вже став не виплачуватися, полишено видовбані яри. Ніхто в цій околиці не жив, і пустирі страшили своєю самотністю. З часом це місце обернено на смітник, а що викидали туди й падлину, літом чути було сміття здалека. В половині XIX ст. осаджено на цих пустирях циганів. Цей мандрівний народ тримався тут кільканадцять літ, позакладав собі доми й кузні, де виробляли підкови та цвяхи для міських бляхарів.

З четвертої сторони міста укріплення йшли вздовж теперішньої вул. Собєського. Були тут башти: 1 — золотарів, 2 — кравців на Галицькій брамі, 3 — гончарів і котельників і 4 — шевців (на розі від бернардинів). Галицька брама була в місці, де вулиця Галицька перетинається з вул. Собєського. Брама була найгарніша з усіх у Львові, збудована великим коштом і прикрашена, від 1549 р. був на ній годинник. Були у ній тільки одні верхні ворота. Хоч усередині її була все крайня темнота, дрібні купці продавали тут господарське знаряддя. Спомином валів, що оточували місто з цієї сторони, є Валова вулиця.

Від заходу природним укріпленням міста була Полтва, в давніх часах досить велика річка, що обертала млинові кола й деколи бурилася й виливала. Полтва плила приблизно серединою теперішніх Гетьманських валів. Над нею (від сторони Гетьманської вулиці - пр. Свободи) висипано вал. За валом ішла фоса, далі зовнішній мур з бастіонами й другий мур, внутрішній, з баштами. Вигляд укріплень з цеї сторони маємо зображений докладно на загальновідомім виді Львова Пассаротті з початку XVII ст.

З північної сторони укріплення міста йшли між вулицею Скарбківською (Лесі Українки) й Стрілецькою (Данила Галицького). Тут також ішов ряд башт: на розі від Губернаторських валів згадана вже римарська, далі 2 — пивоварів і медоварів, 3 — шапкарів і сідельників, 4 — ткачів, 5 — мечників, 6 — міховників, мулярів і бляхарів (навпроти костелу Марії Сніжної), 7 — кушнірська на Краківській брамі, 8 — пекарська, в розі при домах Скарбка. Краківська брама була на місці, де Скарбківська вулиця сходиться з Краківською; це була могутня будова, з подвійними воротами. Та через те, що ворота не були прямо проти себе, між ними все панувала темнота.

При кінці XVIII ст. австрійська влада знесла міські укріплення,— мури й башти зруйновано, вали розкопано й землю з них ужито на засипання фос. У 1821 р. губерніальний радник Райценгайм піддав проект уладження променади на запустілих валах; тоді впорядковано ці місця, засаджено італійські тополі, каштани й інші дерева, заведено стежки з лавками. Цей столітній парк знищила значно буря близько 1900 р. На честь засновника названо променаду Райценгаймівкою; пізніше, як губернатор Галичини Гавер замешкав у новій палаті, постала назва Губернаторських валів. На місці «великого белюарду» до 1890-х рр. був літній театр.

Старе місто, тепер середмістя, було обведене довкола укріпленнями з валів, ровів і мурів. Ці фортифікації йшли чотирикутником,— від сходу Губернаторськими валами (Сквер між Митною і Підвальною), від півночі Скарбківською (Л. Українки) вулицею, від заходу Гетьманськими валами (пр. Свободи), від полудня вулицею Собеського (Братів Рогатинців).
Укріплення складалися з:
1) внутрішнього муру з баштами,
2) зовнішнього муру з бастіонами,
3) першого рову,
4) валів із баштами,
5) другого рову.

Жиди мали свою окрему дільницю, яка займала нижчу частину теперішньої Бляхарської вулиці, площу Векслярську (пл. Коліївщини) й частини вул. Боїмів та Собєського. Бляхарська вулиця була осередком і звалася Жидівською вулицею. При її вході від Руської вулиці була «Жидівська брама», мурована, що забезпечувала жидівське гетто від нападів. При цій вулиці (тепер Бляхарська в подвір'ї, ч. 27) знаходиться стара синагога фундації Ісака Нахмановича, побудована 1582 р. Павлом Щасливим і Петром Зичливим у готичному стилі, але з деякими ренесансними прикрасами.

Північно-східний ріг старого міста займає монастир домініканів із костелом, заснований у XIV ст. Теперішній костел, побудований 1748 р. в стилі рококо, належить до найгарніших пам'яток цього стилю на наших землях. Костел має план грецького хреста, покритий могутньою банею. У бічних каплицях багато надгробків та епітафій, один пам'ятник руки Торвальдсена. Найстаршою пам'яткою костела є т. зв. Богородиця св. Яцка — це мала алебастрова статуя, яку місіонер-домініканець Яцко Одровонж мав принести з Києва до Галича, а потім вона дісталася до Львова. В монастирі домініканів 1559 р.

Краківська вул. в XV ст. звалася «Татарською» або «Поганською», названа так тому, що при ній коло Краківської брами було кілька домів татар. Татари в більшім числі мешкали на передмісті за брамою. Старші кам'яниці: ч. 24 — балкон в стилі рококо, ч. 11 — купецькі відзнаки з поч. XIX ст., ч. 34 — прикраса в стилі цісарства.

На місці, де стоїть Народний Дім і церква Преображення, був монастир і костел чину св. Трійці, званого тринітаріями, що займалися викупом невільників з турецької неволі. Тринітарії оселилися тут 1695 р. й жили до скасування чину 1783 р. Цісар Йосиф II монастирські будинки призначив на заснований ним львівський університет. У костелі уладжено бібліотечну салю, й тут 16 листопада 1784 р. відбулася інагурація нового університету. Саля була прибрана адамашковими котарами (портьєрами), портретом цісаря й мальовилами, що зображали університетські будинки. На столі були зложені диплом, печать та інсигнії університетських властей.

Далі стояв т. зв. Низький Замок, названий так для відрізнення від Високого Замку на горі. Він лучився з мурами міста при північно-західнім розі, фронтом стояв до теперішньої вул. Рутовського, починаючи від вул. Лукасінського (Низький Замок), до половини промислової школи. Повстав він разом із першими укріпленнями міста в XIV ст., двічі горів, був перебудований і в руїнах дотривав до початку XIX ст. Низький Замок був резиденцією королівського старости. Вхід був десь навпроти Народного Дому (до 1990 р. - окружний Будинок офіцерів).

Дальше за будинками єзуїтів був монастир францішканів з костелом св. Хреста, на місці давнішої церкви св. Хреста. Костел був заснований в XV ст. У сім францішканськім костелі відбулася славна нарада у вересні 1648 р., як на Львів ішов тоді Хмельницький. На раді було 3000 шляхти, і вона віддала оборону міста і краю князеві Яремі Вишневецькому, знаному з ненависті до козаків. Але Ярема забрав тільки гроші, зібрані міщанами на оборону, і кинув місто на його власну долю. Під час наради у костелі помічено якогось передміщанина-українця, що записував щось у книжечці. Його взято за шпигуна, виведено із костела і біля єзуїтської фірти без допиту і суду вбито. В 1785 р.