Історичні документи про Львів

1341 р., квітня 29.— З ЛИСТА ПАПИ РИМСЬКОГО БЕНЕДИКТА XII КРАКІВСЬКОМУ РИМО-КАТОЛИЦЬКОМУ ЄПИСКОПУ З ДОРУЧЕННЯМ ЗВІЛЬНИТИ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА III ВІД ПРИСЯГИ ШАНУВАТИ ПРАВА І ЗВИЧАЇ НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА

Надзвичайна відданість апостольській столиці, що її проявив найдорожчий син во Христі славний король Польщі Казімір, заслуговує того, щоб і ми були прихильні і ласкаві до нього і до всього, що стосується спасіння його душі. З поданого до нас прохання цього короля ми недавно довідались, що, коли схизматицький народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава [Тройденовича], князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняними цьому князеві за його життя, тоді король, вражений цим злочином, і прагнучи помститися за кривду заподіяну християнській вірі, напав своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди...

1340 р., після квітня 22*.— ІЗ «ХРОНІКИ» ЯНА ДЛУГОША — ПРО ЗАХОПЛЕННЯ ЛЬВОВА ПОЛЬСЬКИМ КОРОЛЕМ КАЗІМІРОМ III

...Коли король Польщі Казімір [III] довідався про нього [смерть князя Юрія Тройденовича], він нашвидкоруч зібрав із своїх придворних і панів військо [і] після великодного тижня ** поспішно напав на Русь і обложив місто Львів. Деякий час мешканці Львова витримували облогу, але пізніше, придушені голодом, разом з руськими боярами, що обороняли Високий і Низький замки і саме місто, вислали до короля [парламентарів] з повідомленням, що готові йому скоритися, коли король твердо пообіцяє, що не заборонятиме їхньої віри та обрядів. А коли король погодився на такі умови (бо знав, що якби не пристав на це, русини завзято витримували б облогу і боронилися б до останнього), відкрили брами і впустили короля зі всім військом; а віддавши обидва замки, урочисто присягли йому на вірність і послух.

1287 р.* — ЗАПИС У ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОМУ ЛІТОПИСУ ПРО ПОХОДИ ЗОЛОТООРДИНСЬКИХ ВІЙСЬК, ПЕРЕБУВАННЯ ЇX НА ЛЬВІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ І ОБЛОГУ ЛЬВОВА

Року 6791. Телебуга хотів іти на Краків, але не дійшовши до нього повернув назад у Торжку. Бо прийшла звістка до нього, що Ногай випередив його в поході на Краків. А про те була між ними велика незгода і, так й не зустрівшись з Ногаєм, пішов назад, на землю Льва, на місто Львів. І стояли у Львовій землі 2 тижні, харчуючись і не воюючи. І не давали з міста вийти за харчем. Хто ж виїхав з міста, одних убивали, інших брали у неволю, а деяких, пограбувавши, відпускали нагих, а ті від морозу помирали, бо була зима люта вельми... А по відході Телебуги і Ногая князь Лев [Данилович] полічив, скільки загинуло у його землі людей, скільки попало в неволю, скільки було вбито і скільки волею божею померло — [всього] дванадцять з половиною тисяч.

70-ті роки XIII ст* — УРИВОК З «ХРОНІКИ ЛЬВОВА» ВАРФОЛОМІЯ ЗИМОРОВИЧА ПРО БУДІВНИЦТВО КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ ВИСОКОГО І НИЗЬКОГО ЗАМКІВ ТА ЗАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ МІСТА

...Лев [Данилович]... дбаючи ретельно про власну безпеку і долю простого люду, що опинився між польським молотом і татарським ковадлом, завжди і літом і зимою у супроводі численних дружинників був готовим до бою. Оскільки жадібні до багатої здобичі татари щороку спустошували нападами Руську землю, чимало знатних панів будували на стрімких кручах або серед непрохідних болот сховища і укріплення для безборонного люду, розуміючи, що ворожі наскоки стримуються не лише військовими загонами, але й мурами укріплень.