Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Галерея Високого Замку

Гора Високий Замок, Оглядовий майданчик, Парк Високий Замок, Гора Лева, Лиса Гора, Телевізійна вежа
Основні вулиці: Княжа, Кривоноса, Замкова, Високий Замок
Інші вулиці: Гуцульська, Опришківська, Довбуша, Кордуби
Перейти до фотографій галереї

Високий Замок (Замкова гора) — один з пагорбів в місті Львові, найвища точка - 413 м. над рівнем моря.
Львівські горби історично називаються горами. Вони належать до трьох географічних систем - Розточчя, Гологорів та Львівської височини. За північними околицями міста починаються гряди Пасмового Побужжя.
Гора височіє в безпосередній близькості від центральної (історичної) частини міста, що колись була оточена фортифікаційними спорудами. Назва походить від древнього укріплення Львова - Високого Замку (на противагу іншому - Низькому замку), який існував з XIII по 70-і рр. XIX ст. Високий замок століттями був найважливішим оборонним форпостом міста.
За княжих часів вершина Високого Замку називалась Будильницею (в готичному Львові ії називали Бідель). Сучасні історики важають що на ній буда кам'яна вежа, та дерев'яна фортеця збудована князем Левом (за В.Зиморовичем). За наказом польського короля Казимира ІІІ, у 14ст. тут збудували кам'яний замок, і гора стала називатись Замковою, чи Високим замком. За австрійських часів ії називали Пісковою горою, а після ії відвідин цісарем у 1851р. - горою Франца Йосифа. За радянських часів Високий Замок пробували називати Княжою горою. Хоча за версією І.Крип'якевича так слід називати сусідню західну вершину, де колись знаходились старі укріплення княжого Львова. В середньовіччі цю гору називали Кальварією або Лисою. У 1830-х роках її вершину зрізали, засипали седловину між нею та Високим Замком, й зробили терасу парку, який поєднав тепер два колись окремих пагорба.
За архівними документами і науковою літературою Високий та Низький замки у Львові виникли в часи Галицько-Волинської держави. З руських літописів і пізніших хронік 16-17ст. (Альнпека, Ґруневеґа, Зиморовича) відомо, що на Замковій горі під керівництвом князя Лева Даниловича збудували укріплення. Вони були дерев'яно-земляними, як і переважна більшість руських градів. 1259р. на вимогу хана Бурундая, укріплення були розібрані, але в 1270р. відбудовані наново. (Львівський історик В.Зиморович вважає цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Замковій горі.) 1340р. коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Длуґоша, було спалено дерев'яний замок. Повторно швидкоруч відновлений замок був спалений литовцями у 1353р.
Новий мурований замок постав на Замковій горі в кінці 14ст., очевидно вже після остаточного захоплення руських земель Польщею 1387р. Він став резиценцією королівського старости й залоги. Його використовували також як в'язницю. Тут, зокрема, перебували полонені під Ґрюнвальдом 1410р. німецькі лицарі, згодом утримували княжну Гальшку Острозьку.
Високий Замок не раз добудовували та ремонтували. Під час української революції під проводом Б.Хмельницького Високий замок 15 жовтня 1648р. здобули селянсько-козацькі загони полковника М.Кривоноса. На 1704 рік, коли Львів здобули шведи, замок був вже значно ушкоджений. Після 1772р. австрійська влада ініціювала розбирання фортифікацій навколо середмістя (1777р.)
На початку 19ст. більшу частину Високого Замку розібрали. Рештки мурів майже дощента знищили 1868-1869р., під час будівництва штучного насипу (копця) на честь 300-річчя Люблінської унії. Копець займає східну частину Замкової гори і значно збільшує її природню висоту. На копці обладнаний оглядовий майданчик і встановлено флюгер.
На західній частині вершини Замкової гори у 1957р. встановлено телевізійну ретрансляційну вежу висотою близько 141 м, та споруди підстанції. Від стін Високого Замку зберігся лише невеликий фрагмент південного муру, так званого пригородку - двору між головними зовнішньою та внутрішньою брамами замку. Замковий пагорб зміцнено, насаджено дерева, розбито парк.

Матеріал використано з Вікіпедіа .

Максим Кривоніс ("Перебийніс") (?? - 1648) - козацький ватажок 17 ст., черкаський полковник війська Богдана Хмельницького.
Уславився у 30- 40 рр. 17 ст. у походами на Крим і турецькі володіння. З початком Визвольної війни українського народу очолив селянські загони повстанців у перших битвах з поляками. 1648 р. призначений черкаським полковником. Брав участь у поході українців у Галичину, керував військом, що взяло Високий замок у Львові у вересні—жовтні 1648 р. Помер від чуми під час облоги Замостя українським військом у листопаді 1648 р.
Дані про його життя дуже бідні. Справжнє його прізвище невідоме. Згідно з однією версією, він з міщанської родини з Могильова, або Острога, або містечка Вільшана на Черкащині. Інша версія вказує, що він виходець з Шотландії, під час тридцятилітньої війни бився на Середземному морі, звідки й прибув в Україну в чині полковника під ім'ям Макса Кампбелла. Воєнний досвід та знання військового мистецтва свідчать про те, що він отримав добру освіту і перед повстанням в Україні мусив служити в одному з полків реєстрових козаків. М. Кривоніс прославився під час походів козаків проти Кримського ханства та султанської Туреччини. З початком Визвольної війни українського народу очолив селянські загони повстанців у перших битвах з поляками. У 1648 р. призначений черкаським полковником. Історичне джерело розповідає про розправи загонів Кривоноса над польським населенням у містах Любліні, Ляховицях, Немирові, Тульчині та Переяславі. У зв'язку з цим ім'я Кривоноса було овіяне страшною славою. Під його командуванням голота криваво мстила ляхам за звірства над нею, за те, що вони живцем палили козаків на вогнищах, мучили розпеченим залізом, саджали на палі. 20 липня 1648 р. Кривоніс здобув замок у Полонному. Під Заслав'ям 27-31 липня 1648 р. він успішно бився з військом князя Я. Вишневецького і змусив його до відступу. Під Старокостянтиновим Кривоніс використав у бойових діях замок князів Острозьких, який лежав на великих плавнях річки Случ. Тут він отримав поранення. Під Липовцем Кривоніс розбив війська князя Домініка Заславського. У Пилявецькій битві 21-23 вересня 1648 р., де яскраво проявився військовий талант і кмітливість М. Кривоноса, взяли участь сто тисяч козаків та чотири тисячі татар. У триденному бою Кривоніс зі своїми товаришами вщент розбив польське військо і багато ворогів потопив у річці Пилявці. Згодом Хмельницький вислав військо Кривоноса до Бара, де знаходився добре укріплений замок. Після облоги цей замок було взято. Та подія стала для поляків ще більшим шоком, ніж поразка на Жовтих Водах та під Корсунем. Кривоніс захопив польські замки на великій частині Правобережної України: Умань, Брацлав, Вінницю, Немирів, Тульчин. У жовтні Хмельницький розпочав облогу Львова. Сам оточив місто, а на здобуття Високого замку вислав полковника Кривоноса. Після тяжких боїв 15 жовтня 1648 р. Максим Кривоніс штурмом взяв цей найважливіший пункт в оборонній системі міста, що примусило польське командування і представників міської влади піти на переговори. Після цього Кривоніс командував передньою розвідкою армії, Черкаським полком. Богдан Хмельницький посилав його у найбільш важкі місця битв. У деяких документах зустрічаються відомості про розходження в поглядах і діях між Б. Хмельницьким і М. Кривоносом. Одного разу за недодержання субординації гетьман наказав навіть прикувати Кривоноса до гармати, щоб змусити до послуху... Невідомо, як помер Кривоніс. В історіографії зустрічаються припущення, що причиною смерті були таємні наклепи на нього поляків та єзуїтів. Польський історик Тадеуш Кшонстек висовує таку версію: ніби Б. Хмельницький, незважаючи на славу, якою був овіяний полковник Кривоніс, вирішив його ліквідувати, як тільки випаде така можливість. Але більш імовірною видається версія, за якою герой визвольної війни українського народу помер від чуми при осаді Замостя в листопаді 1648 р.

Матеріал використано з Вікіпедіа .

Оле́кса До́вбуш (* 1700, селище Печеніжин Коломийського повіту — † 24 серпня 1745) — один з ватажків опришків в Карпатах

Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі І сильні, корилися горді? Перед Довбушем! Іван Франко

У сузір'ї національних героїв України яскраво сяє образ неповторного лицаря — Олекси Довбуша. Карпатське опришківство залишило помітний слід в Історії українського народу. Ще й досі на Прикарпатті, Закарпатті й Буковині знаходимо печери, скелі, річки, долини, які народ пов'язує з борцями проти кріпацтва — опришками та їх прославленими ватажками, що боролися за визволення поневоленого селянства..

Вивчаючи архівні документи, вчені досить чітко визначили соціальне походження Довбуша. Вони писали, що батько Олекси — Василь Довбуш «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми у Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки». А Олекса та Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».

Про бідняцьке походження Олекси Довбуша переконливо засвідчують історичні факти. Так, у Станіславі в 1739 р. добре знайомий родини Довбушів пастух Олекса Жолоб на запитання суддів відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 р. перед Станіславською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати і змушені були тіснитися в найнятій комірці. Єдиним засобом існування, як засвідчують очевидці, були для родини Довбуша декілька овець, що паслися в череді Марковецької громади на гірських полонинах. Цю череду доглядав пастух, котрого селяни винаймали на рік за домовлену плату. Таким пастухом влітку 1739 р. був якийсь Олекса Жолоб, йому на зміну виходив Василь Довбуш, котрий також наймався у громади за пастуха і часто перебував на полонинах.

овгий час не вдавалося встановити точний рік народження Олекси Довбуша. Тільки на основі даних академіка М. Грушевського з'ясовано, що Довбуш народився в 1700 р. Без сумніву, дитинство Олекса провів у злиднях. Малим хлопчиком не однієї весни піднімався Довбуш з батьком на полонини пасти вівці. Вже тоді він був свідком шахрайства, насильства й знущання з боку орендарів, котрі в гонитві за прибутками не зупинялися ні перед чим.

З судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, котра стала учасницею походів 1741—1745 рр. Вона, правдоподібно, у 1741 р. перебувала в опришківському загоні, про це свідчить те, що на суді шляхта запитувала одного з побратимів Олекси, «де є жінка Довбуша».

Перш ніж розглядати діяльність ватажка опришків, необхідно звернути увагу на саме прізвище «Довбуш», Адже в історичних джерелах, усній народній творчості та інших матеріалах воно звучить по-різному. Ще в 1840 р. К. Вуйціцький писав, що «названий був Добош для того, що його батько мав бути у війську добошем», тобто барабанщиком. Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їх припущення не підкріплені жодними фактами.

Єдиними захисниками поневолених селян були тоді опришки, звані в народі «чорними хлопцями». Про сміливих, дужих і справедливих опришків уже тоді народжувалися перекази, легенди. Молодий Олекса, без сумніву, не лише чув від селян і гірських пастухів про опришків, а й міг бачити їх, зустрічати на полонинах, де вони часто зупинялися, щоб відпочити й добути від пастухів докладні звістки про «шляхетський світ».

Олекса Довбуш, не маючи великого майна, за прикладом багатьох інших селян, розорених шляхтою, залишив батька, матір і пішов в опришки, щоб боротися за селянську правду. «Зібрався собі Олекса, — говориться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили.»Незвичайна сміливість, завзятість, неабиякі організаторські здібності, ненависть до ворогів сприяли тому, що навколо Довбуша згуртовувалися опришки, з якими він робив успішні наскоки на шляхту й орендарів. За лицарство й чесність народ високо цінував Олексу. Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш «вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великій пошані…»

Виступ Олекси Довбуша — не епізод в історії селянської боротьби на західноукраїнських землях, а закономірний результат розвитку опришківства за 300 років. Дії Довбуша — найбільш яскрава сторінка і історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального й національного гноблення. Олекса з перших днів свого виступу прославив себе серед простого люду, котрий зразу ж повірив йому і допомагав, чим міг.

Перші згадки про виступи Довбуша та його опришків знаходимо в документах за 1738 р. Проте можна припустити, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах. У писаних джерелах за 1738 р. ми довідуємося про нього як про опришка, котрий очолює загін. Не може бути, щоб Довбуш перед тим не перебував у загоні простим опришком. Адже тільки стійкого, перевіреного в боях побратима вибирали ватагом. А для цього потрібен був час. У 1738—1739 рр. Олекса Довбуш розгортає діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівського староства. Вже тоді-таки у рідному с. Печеніжині Довбуш потривожив шляхту. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже в 1739 р. на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами..

Спочатку Олекса Довбуш діяв зі своїм братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, нераз навідувалися в рідне село а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до поченіжинської корчми, де довідувався від селян про життя шляхти і події в околиці. Навесні 1739 р. Олекса й Іван разом з опришками зупинилися в печеніжинській корчмі. Про що вони говорили, на якому ґрунті почалася суперечка, невідомо, але Іван і Олекса дуже посварилися. Мабуть, серйозною була незгода, бо від розмов перейшли до зброї. У бійці один з опришків був убитий, а Іван, охоплений сліпим гнівом, так вдарив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився кривим.

З того часу назавжди розійшлися брати Довбуші. Олекса і далі діяв зі своїм загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, ка Бойківщину. Там він зібрав опришків і ще довго боровся зі шляхтою Болехівщини, Самбірщини, Перемишльщини і навіть досягав сяноцької землі. Не виключено, що згодом Іван і Олекса помирилися та об'єднували свої загони для спільної боротьби у західній частині Галицького Прикарпаття Не випадково Олекса Довбуш у 1744 р. робить далекі походи під Турку і Дрогобич. Десь на заході Іван Довбуш загинув.

Після розлуки з Іваном навесні 1739 р. Олекса сам очолює загони покутських опришків. Особливо активно діяли опришки О. Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738 р. їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Вже у ці роки виявився основний характер його діяльності. Головні удари Дозбуш спрямовує на найбільш ненависних народові панів. Виступ його набуває масового характеру.

У 1740—1741 рр. Довбуш під натиском шляхетських війск змушений був Залишити околиці Печеніжина і Яблунівщини, відступити у Верховину й отаборитися на деякий час на Буковецькій полонині, де дав своім хлопцям відпочинок. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині, в Закарпатті.

Розправа Довбуша з різними економами, лихварями, орендарями у 1738—1745 рр. Викликала серед простого люду захоплення і загальну симпатію. Селяни заслужено вважали Довбуша «своім спасителем», висловлювали йому щиру подяку. Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною княжною Яблоновською, що саме з його допомогою вияв «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка. І не так важливо, хто саме підготував убивство. Важливий сам факт: шляхта це зробила. Це сталося 24 серпня 1745 р.

Матеріал використано з Вікіпедіа .

Додати новий коментар

  • Допустимі HTML-теги: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd> <img>
  • Лінійки і параграфи розриваються автоматично.
  • You can use BBCode tags in the text. URLs will automatically be converted to links.
  • Адреси Веб-сторінок і адреси е-пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Insert Google Map macro.
  • You may insert videos with [video:URL]

Більше інформації про можливості форматування

CAPTCHA
Це питання дозволяє переконатися нам, що Ви є реальним відвідувачем сайту, і захищає сайт від спаму.
          _       ____   __   __    _    ___  
__ _ | |__ | _ \ \ \ / / (_) / _ \
/ _` | | '_ \ | |_) | \ V / | | | (_) |
| (_| | | |_) | | _ < | | | | \__, |
\__, | |_.__/ |_| \_\ |_| _/ | /_/
|_| |__/
Уведіть код із схематично зображених символів.