Мандрівки

Клепарів належав до парохії на Голоску. Голоско згадується вперше 1401 р. під назвою «Головсько»; в 1500 р. розрізняли вже Голоско Велике й Мале. В 1539 р. церква св. Покрови стала крилошанською — парох її належав до крилошан при св. Юрі. При кінці XVI ст. постало тут братство. В 1797 р. на Голоску Великім було 76 домів і 83 ґрунтових господарі; вони робили панщини кінної 1352 дні, пішої — 936 днів. На Голоску Малім було 51 домів і господарів. Під Голоском були зразу широкі піскові простори; від початку XIX ст. місто заліснило їх, і тепер є там гарний бір.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

За Полтвою є передміські села Замарстинів і Клепарів.
Замарстинів має ім'я від німця міщанина Івана Зомерштайна, який близько 1420 р. заложив тут на міських ланах першу оселю. Один із спадкоємців Зомерштайна заснував тут ще фільварки Поріче, або Заріче, й Волю, або Волицю, близько 1500 р. Пізніше Замарстинів переходив із рук до рук. З часом дістався в руки шляхти. Нові власники домагалися від замарстинівців панщини. Передміщани боронилися від цього обов'язку й доказували, що вони свобідні міщани. Але місто стало по стороні панів й хотіло присилувати передміщан до робіт на пана. Це привело Замарстинів до бунту. В 1604 р. передміщани заявили, що не підуть на роботу. Магістрат викликав їх до себе і 50 людей замкнув на кілька тижнів до в'язниці; дехто з членів міської ради погрожував, що бунтарів будуть вішати. Замарстинів вніс скаргу до короля, не допустив магістратської комісії до своїх піль, радних міста обкидано камінням.

При Старому Ринку є невеликий костел св. Івана Хрестителя. За переказом, був це надвірний костел жінки князя Льва, Констанції, що була дочкою угорського короля Бели IV. Костел мав бути заснований 1260 р., належав до ордену домініканів, потім до вірменів-уніятів. Теперішня будова в романському стилі з 1886 р., всередині цехові образи й портрети.
Недалеко звідси, при Краківській площі, є костел Марії Сніжної. Це найдавніший парохіяльний костел у Львові, заснований німецькими міщанами ще, мабуть, за княжих часів, в XIV ст. Костел був у романському стилі, перебудований багато разів, востаннє при кінці XIX ст.

Жіночий монастир зразу мав бути заснований при монастирі св. Онуфрія; 1591 р. митрополит Михайло Рогоза дав благословення на будову монастиря св. Катерини. В 1646 р. молдавський воєвода Василь Лупул (пізніше сват Богдана Хмельницького) дав на монастир свій грунт, званий П'ятницьке, і тут побудовано монастир і церкву Воведення Богородиці. По 1659 р. монастир стояв на площі, що тепер належить до касарень при вул. Бальоновій (Гайдамацька). Черниці мали привілей робити свічки й доставляли їх до всіх церков у Львові. Пізніше робили також нитки й продавали їх на Ринку.

Церква Преображення, або Спаса вперше згадується 1539 р. Вона знаходилася десь при кінці Жовківської вулиці, її грунти доходили до Полтви. В 1743 р. церква була дерев'яна, побита гонтою. Вівтар був один, іконостас із чотирма намісними образами. Церковне начиння було бідне, всього три фелони, одна срібна чаша, дещо срібних прикрас. При церкві було братство.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Церква св. Теодора, згадана вперше 1453 р., знаходилася навпроти св. Миколая, по другій стороні Волинської дороги (Жовківської вулиці), — пам'яткою по ній лишилася площа св. Теодора. Парохія св. Теодора простягалася від Краківської площі до церкви св. Параскеви. Жили тут різні ремісники-українці: шевці, кушнірі, римарі, кравці, слюсарі. Найбагатші були родини Зарудських і Рачинських. В XVI ст. парохіян числено 40 родин, у XVIII ст. число осілих міщан було всього 10, до сповіді йшло 100 осіб. Як виглядала церква в давніших часах, нічого не знаємо. В 1706 р.

Церква св. Параскеви, або П'ятниці існувала вже 1443 р., заснована, може, ще в княжих часах. Теперішня будова походить з 1644 р. Збудована з каменю, виглядає на кріпку твердиню з високою вежею. Верх у вигляді бані з чотирма меншими вежечками прибудовано при реставрації 1908 р. на місце давнього шатрового покриття. Церква була збудована при підмозі молдавських воєвод, про що свідчить герб воєвод, що зображує голову вола під звіздою й короною з сонцем і місяцем побіч, вгорі шабля, скіпетр і княжа корона з написом:
Солнце, мъсяць и корона,
Сцептрум палаш оборона,
Глава в вънци и з звездою
Нотують всъм ясность твою.

З церков княжого Львова осереднє місце займала церква св. Миколая. Повз неї переходить стрімка вуличка Під брамкою; здогадуються, що в цьому місці були головні ворота до нижчих частин княжого замку. Церква св. Миколая — це, ймовірно, найстарша церква у Львові. Давня традиція каже, що вона була надвірною княжою церквою; може бути, що заснував її ще Данило або Лев, що в ній молилися князі — засновники Львова... Теперішня будова є значно змінена протягом довгих віків. Найстаршою частиною вважаються мури з гарного тесаного каміння, які відкрито під час відновлення 1924 р. Вони вказують, що церква мала план т. зв. грецького (рівнораменного) хреста.

Далі на південь у ярах ховається Вулька (Тепер територія міського парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького). Вулька — назва зменшена від воля, означає оселю, закладену на окремих вільностях, свободах. Коли вона постала, не знаємо; зразу звалася Булькою панєнською, від ордену панєн домініканок, власністю якого була. Вулька знаходиться в ярах, де є джерельні потоки Полтви. Полтва творить тут два стави, яких назви все змінюються. Перший звався колись Полтавою, потім Бачинського, І. Альснера. Другий став звався Левицького, Маріонової, тепер зветься Світець (Басейн «Медик»), і віддавна були там купелі.