Лев Данилович

1448 р., квітня 6.— ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА IV ГРАМОТИ ГАЛИЦЬКОГО КНЯЗЯ ЛЬВА ДАНИЛОВИЧА, ВИДАНОЇ НА ВОЛОДІННЯ ДВОРИЩАМИ, ЗЕМЕЛЬНИМИ ДІЛЯНКАМИ ТА ЛЮДЬМИ З ЇХ ПОВИННОСТЯМИ МИКОЛАЇВСЬКІЙ ЦЕРКВІ У ЛЬВОВІ

Во ім'я господа амінь. На довічну чинність акту. Щоб помилково не сталося шкоди через недбале ставлення до подій минулого і через те, що сенатори королів і володарів можуть прийняти інакше рішення, ніж це, слід навічно скріпити те, що відбулося, писемним свідченням.
Тому ми, Казімір [IV], з божої ласки король Польщі, володар земель Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ленчицької і Куявської, а також великий князь литовський, руський і прусський, пан і спадковий володар Хелмінської землі, Ельблонга і Померанії, повідомляємо цим листом усіх і кожного, сучасників і нащадків, кому слід і хто виявить бажання про це знати, що благочесний Іван, священик храму Миколи-угодника у нашому місті Львові або його передмісті, звернувся до нас) просив, щоб ми дозволили перекласти з руської мови на латинську і удостоїли з нашої особливої королівської милості поновити, підтвердити й апробувати переклад листа чи привілею, ласкаво і довірочно наданого його предкам святої пам'яті князем Львом. Дослівний зміст згданого листа чи привілею такий:

1287 р.* — ЗАПИС У ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОМУ ЛІТОПИСУ ПРО ПОХОДИ ЗОЛОТООРДИНСЬКИХ ВІЙСЬК, ПЕРЕБУВАННЯ ЇX НА ЛЬВІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ І ОБЛОГУ ЛЬВОВА

Року 6791. Телебуга хотів іти на Краків, але не дійшовши до нього повернув назад у Торжку. Бо прийшла звістка до нього, що Ногай випередив його в поході на Краків. А про те була між ними велика незгода і, так й не зустрівшись з Ногаєм, пішов назад, на землю Льва, на місто Львів. І стояли у Львовій землі 2 тижні, харчуючись і не воюючи. І не давали з міста вийти за харчем. Хто ж виїхав з міста, одних убивали, інших брали у неволю, а деяких, пограбувавши, відпускали нагих, а ті від морозу помирали, бо була зима люта вельми... А по відході Телебуги і Ногая князь Лев [Данилович] полічив, скільки загинуло у його землі людей, скільки попало в неволю, скільки було вбито і скільки волею божею померло — [всього] дванадцять з половиною тисяч.

70-ті роки XIII ст* — УРИВОК З «ХРОНІКИ ЛЬВОВА» ВАРФОЛОМІЯ ЗИМОРОВИЧА ПРО БУДІВНИЦТВО КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ ВИСОКОГО І НИЗЬКОГО ЗАМКІВ ТА ЗАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ МІСТА

...Лев [Данилович]... дбаючи ретельно про власну безпеку і долю простого люду, що опинився між польським молотом і татарським ковадлом, завжди і літом і зимою у супроводі численних дружинників був готовим до бою. Оскільки жадібні до багатої здобичі татари щороку спустошували нападами Руську землю, чимало знатних панів будували на стрімких кручах або серед непрохідних болот сховища і укріплення для безборонного люду, розуміючи, що ворожі наскоки стримуються не лише військовими загонами, але й мурами укріплень.