Мандрівки

В цій стороні лежать популярні місця прогульок: Медова Печера і Чортівська Скала. До Mедової Печери веде Пасічна дорога, попри Маєрівку; серед узгір лежить котловина і в ній дві невеликі печери. В 1850-х рр. тут була каменоломня і тоді видовбано печери. Назва Медової Печери, або Медунки, походить від того, що у печерах є вапняк, який кольором своїм нагадує мед (кристалічний вапняк).
В цій котловині є сліди невеликого цвинтарика: на цьому місці в 1914—1915 рр. російські воєнні суди виконували засуди смерті й тут хоронено розстріляних.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Деякі історичні спомини в'яжуться також із місцями за Личаківською рогачкою. Ялівець став голосний під час війни. В тутешніх казармах боронилися в листопаді 1918 р. українці і полягли у боротьбі з переважаючими силами поляків; їх спільна могила була довший час коло касарень, пізніше тіла полеглих перенесено на Личаківський цвинтар. Далі поодинокі могили були при Пасічній дорозі і на Маєрівці (від прізвища німця Маєра, з часом назва трансформувалася на сучасну «Майорівка»).
В 1919—1920 рр. Ялівець був славний табором інтернованих українців, через який перейшли тисячі інтелігентів і селян, цивільних і військових.

Давні мешканці Личакова відзначалися своєрідною вдачею й звичаями. Вони були частково українці, частково поляки. Ці останні мали свою колонію на Мазурівці побіч Личаківського цвинтаря. Довгі часи у личаков'ян утрималися давні передміщанські убрання: чоловіки в будні дні ходили у коротких спенцерах (Куртках, кафтанах), у споднях до чобіт з високими халявами, у темно-синій камізельці, з хустиною на шиї й шапкою (т. зв. саделком) з дашком. З кишені виставала кольорова хустка до носа. У святочні дні вбиралися в темно-синю капоту (чоловічий верхній довгий одяг) й деколи циліндр. Зимою носили баранячі кожушки, короткі або довгі.

Другим, старшим на ціле століття парком є Цетнерівка, де тепер новий ботанічний сад. Засновником його при кінці XVIII ст. був Ігнатій Цетнер, воєвода белзький. Це був багатий магнат, що любувався у мистецтві, збирав старі книги, монети, ритвини (гравюри), мінерали, фауну, а найбільше любив ботаніку. Тут, під лісом, він побудував палату і при ній над ставом заснував великий сад. Цетнер був аматором-городником, сам порався коло грядок та плекав квіти і при своїй садибі виплекав чудові городи й величавий парк.

Личаків мав кілька римо-католицьких костелів і монастирів. Найближче міста коло Цлової (Митної) площі є костел кларисок (св. Клари), побудований на початку XVIII ст. у бароковому стилі; будинки займає цловий уряд. Костел с в. Лаврентія побудовано 1539 р. В цьому місці один міщанин мав сад і при ньому кілька гарних дубів. На однім дубі був образ св. Лаврентія, дуже почитаний народом. Міський уряд боявся, щоб не виглядало, немов люди поганським звичаєм почитають дуба, й побудував тут дерев'яний костел, потім поставлено муровану будову. Пізніше осіли тут боніфратри, або милосердні браття, й утримували тут шпиталь, чи радше захист для подорожніх.

На південь від Кайзервальду є Личаків. Назву Личакова виводять із німецького Liitzenhof (у перекладі — двір Лютців, міщан, які меншали тут. Є припущення І. Крип'якевича про походження цієї назви від слова «личак» - так називали також вбогих людей.); вона з'являється у XVIII ст. В давніших часах Личаківська вулиця звалася Глинянською дорогою. Туди вів гостинець на Глиняни, Золочів і далі на схід до Києва і на південь, через Молдаву й Волощину, до Константинополя. Перші оселі появилися тут у XV ст. Львівські історики називають засновником Глинянщини близько 1495 р. ксьондза Миколая, сина Влазія. До половини XVII ст. постала тут велика оселя, що числила до двісті домів.

Вулиці Куркова й Театинська ведуть до горбів, які разом носять ім'я Кайзервальду (Шевченківський гай). Між вул. Театинською й вул. св. Войтіха (Довбуша) є гора Льва. Назва її вказує на ім'я князя Льва, від котрого Львів дістав своє ім'я. Але чому якраз ця гора названа його іменем, незвісно. Може, були тут якісь укріплення з часів князя, може, якийсь пам'ятник, може, відбулася якась подія, пов'язана з князем? Під цим іменем гора відома від XVI ст. В новіших часах її розкопали наполовину й добували з неї камінь і пісок; звідси її друга назва — Піскова гора. Під час необережних робіт траплялися тут різні випадки: пісок обвалився і засипав одного чоловіка разом із кіньми,— добуто його неживим. Горою Льва опікувався пильно наш історик Ісидор Шараневич, подбав про те, щоб гори не нищено й обсаджено її деревами; але по війні вона нищиться далі. Ця гора має свою легенду. В однім із львівських польських часописів появилося оповідання такого змісту: 11 березня 1925 р. перед полуднем переходив оповідач біля гори Льва. Шалів тут вітер, що кидав туманами піску й снігу, гнув додолу дерева й запирав віддих у грудях.

Назва вулиці Куркової (Лисенка) походить від «курка», тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи спершу відбувалися біля Краківської брами. В 1789 р. засновано стрільницю (Стрільбище) в саду Чечевичів, на місці, де вона є й тепер. В початках XIX ст.

З четвертої сторони міста укріплення йшли вздовж теперішньої вул. Собєського. Були тут башти: 1 — золотарів, 2 — кравців на Галицькій брамі, 3 — гончарів і котельників і 4 — шевців (на розі від бернардинів). Галицька брама була в місці, де вулиця Галицька перетинається з вул. Собєського. Брама була найгарніша з усіх у Львові, збудована великим коштом і прикрашена, від 1549 р. був на ній годинник. Були у ній тільки одні верхні ворота. Хоч усередині її була все крайня темнота, дрібні купці продавали тут господарське знаряддя. Спомином валів, що оточували місто з цієї сторони, є Валова вулиця.