Львів 0 А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Брюховичі Винники Рудно
Історичний тлумачний словник
В історичному тлумачному словнику зібрані пояснення до історичних документів, матеріалів і мандрівок.
(1759—1821) — учений, професор давньоєврейської та грецької мов, герменевтики на обидвох відділах богословського факультету Львівського університету (1787 — Studium Ruthenum і 1791 — Studium Latinum). У 1797 і 1804 рр.— Його декан, 1818—1821 рр. протоігумен галицьких василіянів.
майстер, який виготовляє ремінну збрую.
(р. народження невідомий — 1608) — багатий львівський міщанин, провідний діяч Львівського братства. У своїх листах до Львівського (1596) і Віденського (1599) братств виступав за поміркованість у релігійній боротьбі. Підтримував взаємини з князем К. Острозьким і І. Потієм. Деякі дослідники приписують йому авторство «Перестороги».
(р. народження невідомий — 1599) — київський митрополит, один з організаторів Берестейської унії (1596). Походив з білоруської шляхти мінського повіту. З 1589 р.— київський православний митрополит. З 1590 р. вів таємні переговори з польським королем Жигмонтом III про унію православної церкви з латинською. Разом з прибічниками — єпископом К. Терлецьким та І. Потієм — скликав церковний собор у Бересті-Литовському, що проголосив унію. Ставши з 1596 р. митрополитом у Києві, силоміць захопив низку православних монастирів і перетворив їх на уніятські.
(р. н. невідомий — п. 1205) —князь. З 1170 князював у Волині, в 1199 об'єднав Галицьке князівство з Волинським і став першим галицько-волинським князем.
Ружинські — литовський князівський рід, який дістав великі маєтності в Україні, згодом українські магнати.
(1574—1637) — київський уніятський митрополит. Навчався у Празі, де перейшов у католицтво в латинському обряді (1592). Пізніше проходив студії у Вюрцбурзі та Римі. За порадою папи Климента VIII перейшов на грецький обряд і працював у Вільні. 1607 р. вступив до Святотроїцького монастиря у Вільні, розбудував його за рахунок своєї спадщини, з 1611 р.—
його архімандрит, а з 1613 р., після смерті І. Потія,— митрополит київський, реорганізатор уніятського чернецтва на підставі статуту ордену св. Василія, засновник василіянських шкіл. Разом з митропо¬литом Й. Борецьким, архієпископом М. Смотрицьким, митрополитом П. Могилою провадив переговори про створення Київського патріархату. Помер у Дермані, похований у Вільні, звідки в 1655 р. його останки невідомо куди вивезено московськими військами.
тепер буд. № 40а по вул. Коперника, де розташовано Львівську обласну
організацію Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.
(у греко-католицькій церкві — свято Пресвятої Євхаристії) — святкується у четвер на десятий день після Зелених свят.
римо-католицьке свято, відзначається 6 січня.
(1891 — 1941) — громадський діяч, родом з міста Яворова на Львівщині, сотник УГА, співзасновник Української Військової Організації.
була однією з найцінніших архітектурних пам'яток Львова. Зруйнована в серпні 1941 р. під час німецької окупації міста.
Скільський Андрій (кін. XVI ст.— 1651) — друкар і письменник, родом зі Львова. Працював у друкарні Львівського братства складачем і управителем (1630—1633, 1641 — 1643). В 1638—1640 рр. разом з М. Сльозкою був співвласником друкарні єпископа А. Желиборського при церкві св. Юра у Львові, з 1646 р. — в Уневі. За зв'язки з козаками в 1651 р. його арештовано поляками в Сокалі і після тортур страчено. Автор і видавець діалогів «Вірші з Трагедії Христос пасхон Григорія Богослова» (1630), одного з перших зразків української драми.
(р. народження невідомий — помер після 1667) — український друкар і видавець. Близько 1630 р. прибув до Львова з Литви і став на службу до Львівської братської друкарні. В 1633 р. вступив до Львівського братства, а з 1636 — управляв його друкарнею. Тут видав «Псалтир» (1634), «Євангеліє» (1636) та інші церковні книги.
(бл. 1578—1634) — визначний церковний та культурний діяч. Навчався в Острозькій школі та Вірменській єзуїтській академії, слухав лекції в Ляйпцігу, Нюрнбергу й Віттенбергу (1618—1620), викладач і ректор Київської братської школи, архієпископ полоцький (з 1620 р.).
З 1627 р. жив у монастирі в Дермані. Після 1628 р. явно перейшов на бік унії. Автор низки трактатів спочатку на оборону православ'я («Тренос», 1610), згодом на оборону унії, цікавих зразків проповідницького мистецтва. Найзначніший твір — «Граматика словенська...» (1619), де він упорядкував церковно-слов'янську мову. Книга витримала багато перевидань у XVII—XVIII ст.
ремесло сницаря — майстра з художнього різьблення по дереву і карбування по металу.
(бл. 1539—1603) — польський церковний діяч. З 1583 р.— латинський архі¬
єпископ Львова. Намагався насильно змусити православних міста перейти на новий григоріянський
календар. Заборонив українцям дзвонити в церквах на православні свята.
(1875—1920) — художник. Навчався у Краківській школі мистецтв (1896—1902), Мюнхенській Академії (1901 — 1902), Національній школі мистецтв у Парижі (1902—1905). З 1906 р. жив у Львові. Подорожував по Італії і Україні (1908—1913), Єгипту і Палестині (1914). Автор багатьох портретів, жанрових картин, монументальних декоративних розписів Музичного інституту ім. М. Лисенка, поліхромії церков (у Підберізцях коло Львова, Печеніжині, Рикові, Більчому Золотому, Золочеві, Тлумачі, Славську). У своїх творах, особливо на релігійну тематику, намагався синтезувати старі візантійські основи малярства з сучасними мистецькими досягненнями. Твори зберігаються у Національному музеї у Львові, Музеї народного мистецтва Гуцульщини в Коломиї, приватних збірках.
(р. народження невідомий — 1697) — друкар, управитель Львівською братською (1652 — 1670, 1677—1694) та Унівською монастирською друкарнями.
Вилучення (церкви, монастиря, громади) з-під юрисдикції місцевих владик і підпорядкування безпосередньо патріархові.
12 ікон із зображенням Страстей Христових, розставлені вздовж дороги церковної процесії (у церкві, біля церкви, вздовж дороги). У страсний тиждень коло кожної ікони (стації) відправляли частину богослужіння.
(Штирія) — область в Австрії в районі Альп. Головне місто — Грац.
Місто-фортеця у Волинській землі.
Міра довжини, була неоднаковою у різних країнах. Наприклад, на українських землях за княжої доби вона становила приблизно 300 мм, у Великому князівстві Литовському — 324, у Польщі — 298, у Австрії — 316 мм.
(поширена назва — Великий тиждень) — тиждень від Квітної неділі до Великої суботи перед Великоднем включно.
Ліплені консолі (опори) балкона, виконані в техніці стукко.
Талабуга (р. н. невідомий — п. 1291)—золотоординський воєначальник, з 1287 р. хан Золотої Орди.
(р. народження невідомий — 1641) — світське ім'я Євстахій. Церковний діяч. З 1607 р.— православний єпископ львівський. В 1610—1620 рр.— єдиний православний єпископ у Речі Посполитій, екзарх константинопольського патріарха. 1633 р. брав участь у хіротонії Петра Могили.
Розмовна назва тривіальної школи, тобто школи нижчого рівня, від слова тривіум (в середньо¬
віччі та на українських землях у XVI—XVIII ст.— нижчий курс науки).
Жіноча промислова кооператива, з 1914 р. називалася Жіноча Спілка Промислова. Займалася влаштуванням кравецьких майстерень, навчанням кравецтва. Діяла у Львові в 1900—1913 рр. та 1941 — 1944 р.
(р. народження невідомий — 1549) — намісник київського митрополита в Галичині (1535—1539). З 1539 р.— перший (по відновленні Галицької єпархії після майже 80-річної перерви) православний львівський єпископ, висвячений київським митрополитом Макарієм II. Іні ціатор скликання 1539 р. Львівського Собору, що сприяв відновленню занепалого церковного життя.
назва регулярної армії Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). До 1919 р. відома як Галицька Армія. Зародком УГА був легіон Українських січових стрільців у складі австро-угорської армії, сформований з українців, що у Львові і в провінції у листопаді 1918 р. взяв владу і підпорядкував її Українській Національній Раді.
Регулярний характер УГА підтвердив закон УНРади від 13 листопада 1918 р. про загальну військову повинність громадян ЗУНР. На початку грудня 1918 р., коли Начальну команду очолив генерал М. Омелянович-Павленко, УГА налічувала приблизно ЗО тисяч старшин і вояків. У грудні 1918 р. всі відділи були підпорядковані начальній команді Галицької Армії (НКГА), а у січні — лютому 1919 р. її реорганізовано в 3 корпуси по 4 бригади, що складалися з 3—6 куренів піхоти (в деяких бригадах, об'єднаних у 2 полки), однієї кінної сотні, одного польового гарматного полку з 4—6 батарей, однієї саперної сотні, частин зв'язку та допоміжних відділів і служб.
Наступ польських військ проти УГА почався 14 травня 1919 р. Поляки мали велику перевагу в чисельності. Ще 24 травня румунське військо з дивізією польського генерала Л. Желіговського зайняло Покуття. У червні 1919 р. УГА здобуто значну територію (Чортківська офензива УГА), однак через повний брак військового спорядження перевагу закріпити не вдалося. 16 —17 липня частини УГА перейшли Збруч і разом з армією Директорії пішли на Київ, який було взято ЗО серпня 1919 р. Невдовзі частини УГА відступили з Києва і тут, в «чотирикутнику смерті» на Вінниччині, багатьох вояків захопив тиф та інші інфекційні хвороби, які вивели з ладу до 90% особового складу. Це змусило командування укласти перемир'я, а потім договір з Добрармією А. Денікіна (Одеса, 17 грудня, 1920 р.). Частина УГА перейшла на бік більшовиків і одержала назву ЧУГА — Червона Українська Галицька Армія.
Остаточно УГА вийшла з поля боїв у квітні 1920 р., коли дві галицькі бригади покинули Червону Армію і перейшли до Армії УНР, що перебувала тоді в союзі з польським військом. Але поляки захопили ці частини в полон, потім звільнили вояків і підстарший, а старшин інтернували в таборі полонених у Тухолі. Так закінчила своє існування УГА.
Передпарламент Західноукраїнської Народної Республіки. Створена 18 жовтня 1918 р. з метою здійснити право народу на самовизначення. До складу УНРади увійшли всі українські депутати обох палат австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини і Буковини, по троє представників від українських партій.
Громадська організація, створена у Львові в грудні 1918 р. після відходу з міста українського війська із завданням — репрезентувати українське населення перед окупаційною польською владою, надавати допомогу потерпілим від воєнних дій, зокрема полоненим і в'язням. Комітет мав секції «самаританську» і правної допомоги. Нелегально існувала секція зв'язку з українською армією. На чолі УГК стояв С. Федак. З комітетом співпрацювали Л. Ганкевич, Л. Куницький, М. Панчишин, О. Федак-Шепарович та інші, зокрема багато жінок. Розпущено у вересні 1921 р
релігійне свято на пам'ятку закінчення земного життя Богородиці. Святкується 28 серпня.
Успенська церква на Руській вулиці - церква Святої Марії грецького обряду. На місці давньої Успенської церкви в кінці XVI — першій половині XVII ст. споруджено новий ансамбль: вежу Корнякта (1578), каплицю Трьох святителів (1590), Успенську церкву (1591—1630). Цей ансамбль — визначна пам'ятка української ренесансної архітектури.
(1839 —1903) — український художник, представник класицизму і академізму в Галичині, письменник, публіцист, син Миколи Устияновича (1811 —1885), відомого поета, друга Маркіяна Шашкевича.
(1836 — 1874) — скульптор. Закінчив студії у Кракові і Мюнхені. У 1866 — 1874 рр. працював у Львові, де в нього навчалося багато українських скульпторів. Автор медальйонів та багатьох надгробних пам'ятників на Личаківському цвинтарі, виконаних у класицистичному стилі.
старший (1876—1930) — художник, хімік та громадський діяч. Був директором торговельної школи у Києві, міністром освіти УНР. З 1921 р. жив у Львові. Твори: портрети діячів, ікони, вітражі в Успенській церкві, іконостас і настінні розписи молитовні Богословської Академії у Львові, низка робіт станкового живопису. Займався також гравюрою, книжковими ілюстраціями.
(латинською мовою «Leopolis Tripiex» - «Потрійний Львів») - хроніки міста Львова, написані Варфоломеєм Зиморовичем у 1665—1672 рр. «Хроніка» має джерелознавче значення, оскільки Зиморович використав чимало документів та історичних праць, що не дійшли до нас. Розповідь про будівництво двох замків у Львові князем Львом Даниловичем цілком вірогідна, хоч і не позбавлена літературно-художнього домислу (Котляр М. Ф. Данило Галицький.— К., 1979, с. 156—159).
В літературі є відомості про те, що рукопис «Хроніки» зберігався у міському архіві Львова до кінця XVIII ст. З того часу його доля невідома. Пропав також зроблений у львівському Онуфріївському монастирі в 1765 р. список, який бачив російський вчений П. І. Кеппен, будучи у Львові. З названого списка було зроблено декілька (більше п'яти) списків.
«Хроніка» вперше була опублікована в 1835 р. її підготував до друку у польському перекладі з списку Онуфріївського монастиря М. Півоцький. У 1899 р. «Хроніка» опублікована латинською мовою за т. зв. краківським списком, який окремі дослідники вважають найдосконалішим.
У Львові зберігається зараз два списки «Хроніки» Зиморовича. Перший — в ЦДІА у м. Львові. Автентичність цього списку підтверджена міськими писарями 8 липня 1812 р. Другий список (тобто список з списку, зроблений в 1822 р.) зберігається в рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Крім цього окремі списки зберігаються нині в Польщі.
(1893—1923) — громадський діяч, сотник січових стрільців. В 1918 р.— політичний референт при окремому загоні січових стрільців, в 1919 р.— начальник політвідділу штабу осадного корпусу. 1920 р. засуджений до смерті більшовиками і помилуваний. Автор книги (під псев¬донімом Чугайстер) «Як втягали галичан в контрреволюцію».
бузина
Антон (рр. народження і смерті невідомі) та Йоанн (р. народження невідомий — 1856).
Антон працював у Львові з 1812 р. Основні роботи — барельєфи на низці будинків міста, надгробки на Личаківському цвинтарі (родинам Тренклів, Ю. Шалінгера та ін.).
Йоанн працював у Львові з 1821 р. Основні роботи: надгробки на Личаківському цвинтарі (найбільший — пам'ятник М. Бауеру), барельєфи на будинках. Працював у Тернополі, Станіславові (тепер Івано-Франківськ) та інших містах Галичини.
Роботи Шімзерів виконані в стилі класицизму.
(1829—1901) — відомий український історик, професор Львівського університету, керівник Ставропігійського інституту, автор багатьох наукових праць з історії та археології західноукраїнських земель, публікацій про Львів, галицькі міста, Галицько-Волинське князівство, літописи, церковні справи та окремих діячів тощо.
(1865—1944) — греко-католицький митрополит, громадський діяч. У 1899—1900 рр. — станіславівський єпископ, від 1900 р.— львівський архієпископ, митрополит галицький, засновник Національного музею у Львові, Богословської Академії, Народної Лічниці, притулків для сиріт, доброчинець шкільної молоді. У 1914—1917 рр. на засланні в Росії. Дійсний член НТШ, почесний член товариства «Просвіта». Займаючись церковними справами, мав великий вплив і на політичну обстановку в краї. У міжвоєнний період стояв на позиціях, близьких до Українського Національне-Демократичного об'єднання (УНДО).
Львівський єпископ 1715—1746 рр. З 1729 р.— київський митрополит.
Львівський єпископ в 1749—1779 рр., з 1762 р.— митрополит
(1558—1629) — львівський поет, що писав здебільшого латинською мовою.
Позументники, пасомонники — майстри, які виготовляли гаптовані сріблом або
сухозліткою стрічки для оздоблення одягу.
(1643—1708) — брат луцького уніятського єпископа Атанасія. З 1668 р. львівський єпископ, приятель короля Собєського. Підтримував зв'язки з гетьманом П. Дорошенком та І. Мазепою. В 1700 р. перевів львівську єпархію на унію. Автор церковного підручника «Метрика» та думи про віденську війну.
